„СХІД - SIDE КВІНТЕТ” - ФОТО-ГАЛЕРЕЯ ПОДІЇ

„DAM PIERONCZYK DIGIVOOCO” - ФОТО-ГАЛЕРЕЯ ПОДІЇ
..........................................................

* День IV (“Схід-Side” та “ADAM PIERONCZYK DIGIVOOCO”)

Майже джазовий мюзикл...
(більше-менше)

Передостаннього дня фестивалю, а саме в суботу 6 грудня, “ДжазБез” мав, скажімо, подвійну природу: окрім того, що, як завжди, грали дві групи, окрім того, що грали вони вже вдруге після виступу в Перемишлі, сам концерт був водночас академічним та клубним. Себто відбувся ввечері двічі: спочатку на сцені театру Заньковецької, а потім в контексті великого сейшну в “Порохівці”. Отож, поціновувачі джазу мали подвійну нагоду насолодитися джазом так само подвійної природи: джазом-емоціями (“Схід-Side”) та джазом-видивом (“ADAM PIERONCZYK DIGIVOOCO”). Такий собі неповторний мікс.

Зрештою, вечір в театрі радше скидався на музичний спектакль у двох частинах (майже джазовий мюзикл) із антрактом на перевлаштування із однієї на іншу хвилі. І по обидві сторони сцени так і хотілося пригадати фразу з попереднього фестивалю: “Життя – ДжазБез і всі ми в нім джазбези”.

Звісно, академічний виступ сприймався публікою не так розкуто та щиро, як у “Порохівці”, але кожному – своє... Атмосфера театру возвеличувала і стримувала, але втрачала романтику червоних та зелених свічок “Порохівки” із каскадами срібла за меншою, але комфортнішою сценою. В театрі було менше накурено і поміщалося більше людей, вбраних більш помпезно, було темніше і більше місця в гримерках та за лаштунками, за якими мерехтіли в такт джазу чудернацькі тіні музикантів та куди час від часу ховалися їхні наскрізь джазові постаті. У “Порохівці” ж було більше пива, себто взагалі воно було і його можна було смакувати чи то в “партері”, чи на “гальорці”. Публіки було менше, але вона була, проте, набагато більш емоційною та чутливою до джазу. Також було більше сходинок догори, до зали, менше вішаків, більше інструментів, бо більше й музикантів на сцені. Отаке пересічне порівняння: більше-менше.

Але, якщо би ти не знав (не знала), що на сцені грали саме джаз, то чи в театрі за дверима, чи в “Порохівці” нижче поверхом, ти би подумав (подумала), що на сцені відбувається показ грандіозного спектаклю (чи кіно) під супровід багатовимірної музики, яка би неймовірно пасувала кінематографу...

Подвійне інтерв’ю із групами в перерві між театром та “Порохівкою”.

• “КВІНТЕТ СХІД – SIDE”

Дмитро Олександров (тенор-саксофон),
Володимир Шабалтас (бас-гітара),
Олексій Саранчин (фортепіано),
Денис Дудко (контрабас),
Олександр Лебеденко (барабани)

Олександр: ““КВІНТЕТ СХІД – SIDE” - хороша така група. Граємо джаз, пишемо свою музику, маємо сайт в Інтернеті (www.c-side.com.ua), усюди катаємося, все”.

Денис: “Чому саме джаз? Знаєш, особисто мені подобається і рок, і попса (не вся, звісно), і фанк, але ця музика, чомусь, для мене найбільш цікава”.

Олексій: “В принципі, для мене джаз – то є все: стиль життя, та музика, яку я люблю, яка мені надзвичайно подобається, із якою прокидаюся і засинаю, хоча я слухаю різну музику. В кожнім стилі є певні кумири, навіть не кумири, просто люди, стиль яких, мислення, подача мені подобається. Не ідеалізую нікого, в кожного музиканта є свої “родзинки”, які можна слухати і насолоджуватися.

Дмитро: “Передпопередній “ДжазБез”? Все пам’ятаємо. Ми були тут, в “Порохівці”, всюди було осіннє листя, пам’ятаємо музикантів, із якими грали – “Квартет Ярека Сметани”. Порівнювати фестиваль тоді і тепер складно... Все нормально...”

Олександр: “Як поліпшити ситуацію в джаз-музиці в Україні? Це не до нас. Ми робимо усе, щоб джаз в Україні розвивався, ми можемо відповідати за самих себе: ми його любимо, граємо, пропагандуємо усіма можливими та неможливими засобами. А чому сама держава не підтримує цього, це треба її запитати...”

Дмитро (питання до Олександра): “Назви бодай три неможливих засоби?”

Олександр: “Грати, думати, любити”.

Дмитро: “Та це ж можливі”.

Олександр: “За статистикою в Україні відбувається приблизно 15 джазових фестивалів щорічно. Так вже складається, що про це ми дізнаємося тоді, коли вони вже пройшли... Такий-от парадокс. Є два-три хороших фестивалі, решта – периферійні, ми навіть не знаємо, хто ж туди їздить... От наприклад, “ДжазБез” – міжнародний фестиваль, про нього знають, сюди запрошують польських та українських зірок”.

Дмитро: “Чому “Схід-Side”? Бо це “Східна Сторона”. Все дуже просто. Якщо вам цікаво, я розшифрую: в “ТНМК” (свого часу ми із ними грали і продовжуємо грати) є такий Фоззі, у “стьобному” тексті гурту є відповідні слова... Ми родом із Харкова, а це Схід, так що назва така... Як чуємося в стороні Західній? Нормально”.

Наостанок - побажання “Дзизі” на десятиліття:

Олександр: “Успіхів та побільше джазу!”
Денис: “Любові”.
Олексій: “Побільше терпіння та професійних колективів”.
Дмитро: “Професіоналізму в першу чергу і всіх організаторських благ”.
Олександр: “Головне забули – спонсорів побільше!”

• “ADAM PIERONCZYK DIGIVOOCO”

Адам Пєроньчик: “Я створив гурт три роки тому. На цьому фестивалі ми заграли програму в польському складі. Прекрасна публіка, чудове місце і місто, я тут вперше. Шкодую, що не можу тут бути довше, аби його обходити і роздивитися. Але направду, перебуваю під враженнями.

Чим для мене є джаз? Способом самовираження. Поет, наприклад, виражається, пишучи вірші, художник – через картини. Я ж реалізую свої емоції та переживання через музичні звуки. Для нас усіх це також своєрідна терапія, духовна релаксація та контакт із публікою. Це так само і представлення, бо ж ми граємо сьогодні щось на сцені перед публікою, яка нас не знає. Адже у Львові ми ще не виступали жодного разу.

Для мене ДжазБез... без обмежень, без границь та народності, вільна музика, вільний контакт.

Чому не рок? Бо джаз – то музика, яка дарує музикантові дуже багато свободи, практично необмежену свободу... Це не та музика, у якій все чітко написано. Я можу створювати власну джазову музику, а також імпровізувати і компонувати нову музику вже на сцені кожного разу. Це велике щастя – ця свобода.

Про український джаз та гурти знаю дуже мало. Гурт, який виступає із нами на фестивалі, грає, направду, дуже добре. Сподіваюся, за деякий час знатиму більше, виступаючи в Україні.

А “ДжазБезу” на майбутнє бажаю якнайбільше хорошої публіки, яка би була зацікавлена в джазі. Щоб фестиваль підтримували фінансово спонсори, щоб він і наділі співпрацював із польською стороною та Інститутом Польщі в Києві”.

Просто таки “розривалася” (без зайвої скромності, гм...) між театром та “Порохівкою”, між двома гуртами та подвійним джазом -
Марія ТИТАРЕНКО