ФОТО-ГАЛЕРЕЯ ПОДІЇ
..........................................................

• День ІІІ (“ТУТ ТА ТЕПЕР" і “QUINTET PINK FREUD”)

“Золотий” Екватор “ДжазБезу”
(який вже “там і тоді”...)

П’ятниця. Третій день фесту. Такий собі екватор “ДжазБезу”, золота серединка, - як же то летить скажений час. Іноді здається, що джаз той лет ще більше пришвидшує. Хоча сам “ДжазБез”, як не дивно, намагається, навпаки, розтягнути час і задоволення, продовжити осінь та смакування джазом, зігнорувати, зрештою, зимою та холодом, запалити музикою серця і дзиґувати-джазувати по повній. А чом би й ні?!

То ж бо й воно. А того вечора, направду, “Порохівка” диміла і гуділа від танців та оплесків, від шалених ритмів та імпровізацій обидвох гуртів. Того не дивно, що у залі переважала молодь. От вам, будь ласка, спростування догми: джаз – музика зрілості. (Що ніби його здатні зрозуміти ті, кому за 30...) Водночас думка тих, кому за 30, розділилася навпіл: одні не сприйняли молодецького запального модернового джазу зокрема польської групи, мовляв, ніякої там медитації немає, ніякої думки, як у “Тут та Тепер”, інші ж просто “ледве витримали” останніх і просто були в захваті від поляків, виокремлюючи гурт “QUINTET PINK FREUD” з-поміж усіх інших як найкращий. Скільки людей – стільки думок та видів джазу, чи не так? На те він (“ДжазБез”) і без... жодних обмежень та норм, правил та монополій тощо.

Торувати своїм джазом не розігріті ще серця поціновувачів цієї по-справжньому інтелігентної музики довелося “тут-та-теперівцям”, яких на прохання Маркіяна Іващишина до Львова привіз із неприхованим задоволенням Тимофій Хом'як, директор Арт-Проекту “Вертеп” (м. Дніпропетровськ), який також є лідером музичної групи “Гуррт Мандрівних Д’яків “Вертеп”” (Г.М.Д. “Вертеп”).

Хлопці задали жару на сцені. І це був перший чоловічий джазовий вокал від початку відкриття фестивалю. Вокал дуже оригінальний та імпровізований. Хоча особисто мою увагу найбільше привертали клавіші, які просто таки пелюстками засипали уяву та завірюхою тих пелюсток, які постійно настроєво мінилися, відносили у країну справжнього Джазу. Країну, до якої не кожен гурт поготів віднайде дорогу і поведе за собою мрійників-поціновувачів джазу... А не зіб’ється на манівці. “ДжазБез” – Без манівців. Гаразд.

Але для того, щоб когось та вести до тої країни, треба й самому відати, що таке “джаз” (принаймні, для себе) і чим його запивають (як не львівським пивом?!)

Цікаво, що десь 90% джазменів ще й досі не визначилися, що ж воно, насправді, таке, і перебувають у пошуку. Решта 5% і 5% : одні взагалі над тим не міркували (ну, грають та й грають собі), одні – твердо переконані, що можуть точно дати визначення.

Отож, цікаво те, що український гурт спільними зусиллями бодай намагався окреслити це поняття, тоді як польський цю непосильну “місію” витлумачення після довгих і тугих розмірковувань переклали на плечі лідера...

Спочатку – опінії гурту з Дніпропетровська

“Тут та Тепер”

Роман Кір’яков (фортепіано, клавіші),
Геннадій Клюєвський (бас),
Микола Константинов (барабани),
Дмитро Соловйов (клавішні)
та Ігор Наумов (саксофон) + Тимофій Хом’як.

Микола: “Джаз – це вільна музика для вільних людей”.

Рома: “Джаз – це засіб життя. Це життя”.

Дмитро: “Мені дуже подобається ця музика, я неймовірно радий, що в нас класний колектив, що в нас виходить, і все краще і краще. Я кажу чисту правду. Я задоволений усіма і, зрештою, собою також. Хоча є й недоліки. Так, звісно, це стиль життя. Кожного дня я хочу себе реалізувати, хлопці мої ідеї втілюють в життя, я – їхні, супер”.

Гена: “Джаз – це життя. Нічого не можу додати. Так воно і є”.

Рома: “Чому “Тут та Тепер”? У-у-у-у-у-у... (Так багатозначно зау-у-у-у-укали всі “теперівці”. – Авт.) Справа в тому, що нам завжди казали, що час має три площини: минуле, теперішнє та майбутнє. Але ж часові належить лише перше та останнє. У “Тут та Тепер” є і минуле, і майбутнє. І ким би не був той чоловік, який відчуває натхнення, він буде щасливим Тут та Тепер. Як почуваємося тут, в “Порохівці”, та тепер, на “ДжазБезі”? Просто чудово!”

Тимофій: “Мало! Мало!”

Микола: “Ми дуже задоволені публікою і у Львові, і в Польщі. У Дніпропетровську, взагалі, люди менше знають джаз, менше слухають, це не так розвинуто, як, скажімо, тут та в Польщі, де люди із цією музикою знайомі. Дуже приємно грати”.

Тимофій: “Чому я привіз сюди саме цю групу? Розумієш, справа тут не у виборі, - його не було! Звичайно, є гарні джазові музиканти, але якщо брати гурт, то він однозначно кращий. Джазова атмосфера Дніпропетровська? Ой, давай не будемо смішити одні одних... НЕМА. Ми – реалісти. Наша епоха – реалізм. Постмодернізм - для нас не епоха. Він завітає до нас тоді, коли вже у всіх все закінчиться... Хлопці грають по кабаках... Заграти “мурку” – проблєм нема...”

Гена: “Тільки за штуку баксів”. (Усі сміються. – Авт.) Нас колись попросили виконати “Підмосковні вечори”. І ми вирішили приколотись”. (І тут Рома, уявіть собі, “запросто” демонструє джазовий ремікс “вечорів” у власному виконанні. Повний пришпил... – Авт.).

Нарешті, побажання собі від себе ж самих на майбутнє:

Микола: “Більше музики, більше приємних, радісних облич”.

Гена: “До Європи поїхати, подивитися, як люди живуть і пограти там”.

Рома: “Онука!”

Дмитро: “Щоб було якомога більше концертів, щоб ми створювали постійно нові програми, грали краще і краще, і дійшли до такого класного рівня, гадаю, це реально”.

Тимофій: “Щоб крапка над “і” однозначно була, треба щось неодмінно змінити в державі, щоб хлопці змогли реалізуватися. Все дуже просто”.

Хоча я більш ніж впевнена, що й сам Тимофій прекрасно усвідомлює яка ж та “простота” прескладнюща, оптимізм хлопців вражає (дивує) і вражає (інфікує) автоматично усіх ближніх. (“ДжазБез” – без жодних хнюпиків! Та Без песимізму. Отак-то).

Отже, позитивно заряджений зал “тут-івцями” палко зустрічав
....................................................................................................

“QUINTET PINK FREUD”,

який перейняв джазову естафету і вийшов на сцену вже як “гладіатор-переможець”. І хоча добра частина музикантів гурту так і не дала зрозумілу відповідь на просте (нібито) запитання “Чим для вас є джаз”, однак з виступу було зрозуміло, що джаз – саме те, чим дихають хлопці і що тече у їхніх венах, залозах, секреціях та під шкірою...

Це був танцювальний неймовірний джаз, від якого неможливо встояти (тобто неможливо втриматися і не слухати і неможливо встояти на місці). Тому вперше (!!!) за цьогорічний фестиваль поміж столиками з’явилися сміливі та розкуті парочки, які танцювали джаз собі в кайф. Деякі слухачі навіть не помітили за собою, що сиділи, перепрошую, із роззявленим ротом... Отакі джазбезики!

(Ремарка, яку можна було й не писати: гадаю, “зоряний” пилок, що вже встиг осісти шаром різної товщини на членів гурту, можна виправдати просто “знакомітим” їхнім джазом).

Кілька різних опіній музикантів в гримерці перед виступом.

DJ. Вояк: “Для мене джаз – то передовсім натхнення до того, чим наразі займаюся: граю на грамофонах. Багато енергії черпаю саме із гри з музикантами “вживу”. Окрім того, звісно, джаз – прекрасна музика. Що в нім найскладнішого? Гра на грамофоні дуже різниться від гри на інструментах, розумієте. Однак так само експериментую, навіть більше, скретчую. З-поміж ді-джеїв мало хто виходить з ритму на чотири, я ж неймовірно люблю виходити, наприклад, в ритм “дев’ятку”, це мене “вставляє”.

А ось і така непересічна ситуація, про яку йшлося вище...

Славек Яскулке, який нещодавно приїжджав до Львова зі Збігневим Намисловскі: “Джаз? Не можемо на то відповісти...”

Куба Старушкєвіч: “Справді, то складне питання...”

Славек: “Маю вже п’ятий місяць порожню голову, не знаю...”

Куба: “Запитайте, краще, Войтека, він все знає...”

Славек: “Що в грі джазу найскладніше? Не знаю...”

Зєнтек : “Найскладніше – свобода”.

Славек: “Знаєте, то широка тематика, треба заздалегідь про це подумати... Не можна отак одразу сказати... Гадаю, в джазі найскладнішим є правда. Слухачі не відчувають фальшу, ні, вони просто все купують. Люди не розуміють джазу”...

Отаке шукання Істини в собі (або ж вигляд його нешукання)...

Войтек Мазолєвскі: “Ми граємо сучасний джаз з елементами електроніки. Під час першої нашої концертної траси до нас “прилип” термін “транс-джаз-денс”. Тож, ми граємо такий трансовий джаз, під який можна танцювати.

Чому саме джаз? Бо це найбільш відверта музична течія, яка так само містить найбільше музичних напрямків, яких можна зміксувати. До року не завжди можна вкласти іншу музику і це здебільшого виходить не найкращим чином. У джаз можна вкласти будь-який елемент. Ще саме тому, що багато експериментуємо: на сцені творимо музику, далеку від того, що грали напередодні. Виникає елемент новизни, енергії, знайомства, так, ніби люди собі знайомляться.

Для мене музика життя – то джаз. Саме завдяки їй я стараюся бути кращою людиною, духовно вдосконалююся. Не багато знаю про український джаз. Нещодавно ми були тут, в Україні із Миколаєм Тшаска і записали платівку із Юрком Андруховичем. Гадаю, на презентації тої платівки наступного року матиму оказію познайомитися із іншими музикантами, наразі знайомий лише із гуртом “Тут та Тепер”, який з нами виступає тут та виступав вчора в Перемишлі. Але той гурт грає більше американський джаз, а я би хотів послухати вільний підхід до джазу... Маю надію, що з такими музикантами зустрінуся.

Враження після вчорашнього виступу в Перемишлі чудові. Тішуся, що ми туди приїхали. Як зайшли всередину, відчули таку стародавню атмосферу, знаємо, що більше двадцяти років там йде джазовий фестиваль, який тепер частково трансформувався в “ДжазБез”. Класно заграти в місці, де є така традиція. Не завжди консервативним слухачам подобається наш сучасний джаз, а там і тут дуже сподобався. Усе було файно. І ще хочу сказати, що неймовірно мені сподобався Львів. Дуже красиве місто, прекрасна атмосфера, люди, які п’ють пиво чи чай в кав’ярнях, де можна посидіти, подискутувати... Гарна архітектура також, видно, що тут німецькі бомби не долітали”.

Наразі це все про п’яте грудня. Що ж, на “екваторі” було спекотно. Гадаю, це навіть не продовження осені, ні, це радше “воскресіння” самого “бабиного” літа...

P.S. До речі, після концерту ніхто нікуди й не думав розходитися, усі залишилися на джем. І джем не без сюрпризів, як-от, наприклад, годинна демонстрація (джазового?) вокалу журналістки з “Поступу” і т. д. і т. п.

Марія ТИТАРЕНКО