Львів. „Порохова Вежа”.
19:00
| „DZYGA JAZZ QUNTET” (Україна, Львів) |
 |
 |
|
|
| „THE SOUND OFFICE” (Польща) |
 |
 |
| “DZYGA JAZZ QUINTET” Володимир Кіт (труба), Квінтет створився у грудні позаминулого року під час Першого українсько-польського фестивалю “JazzBez...”-2001 з ініціативи директора МО “Дзиґа” Маркіяна Іващишина. За три роки свого існування квінтет встиг заявити про себе далеко за межами України і не тільки переконати закордоном у наявності джазової музики в нашій державі та Львові зокрема, а й приголомшити, наприклад, німецьких та польських джазменів і джазфанів професіоналізмом та якістю виконання музики такого кшталту. Квінтет можна справедливо і з гордістю вважати візиткою українського добірного джазу. Музиканти успішно виступили на багатьох фестивалях, зокрема: “Джаз у Станіславі” (Івано-Франківськ), “Світовий Джаз на Дніпрі” (Дніпропетровськ), “Блюз в Пшеворську” (Вроцлав, 2003), “Фестиваль Джазу” (Вроцлав, 2003), “Donumenta” (Реґентсбурґ, Німеччина, 2003). Причому після сольного двогодинного концерту в Реґентсбурзі у пресі писали, що гра квінтету – фантастична, а сам гурт – найкращий з-поміж тих, які до того часу представляли Україну. Окрім цього, групі запропонували тісну співпрацю із реґентсбурзькими джаз-клубами та запрошено до участі в наступних музичних проектах. “Dzyga Jazz Quintet” підтримує також тісні зв’язки із київськими та краківськими джаз-клубами. Керівник і творчий натхненник групи – Володимир Кіт, всім відомий джазист, дипломант понад десяти фестивалів в Україні та за кордоном. Джаз, що його виконує квінтет - інтелектуально насичений, із безмежним полем для інтерпретацій та дисонансів, із домішками етнічного мелосу і навіть африканських мотивів – гра Андрія Надольського на справжньому народному африканському інструменті “табла”. Відома композиція квінтету - “Смерекова туга”, просякнута гуцульською ностальгією, із якоюсь невимовною душевністю та смерековим запахом. Або композиція Валентина Учаніна “Квітка кактуса” (“бестселер”, як пожартував сам автор), або ж експресивне “Танго на схилах гори “Тростян”, магічна “Moria” (місто, в якому живуть гноми) тощо. Квінтет грав на одній сцені із такими видатними польськими джазовими гуртами, як: “Януш Муняк Секстет”, “Jazzgoth”, Януш Ізбінскі та “Левандек Тріо”, “Йорґос Скольяс Квінтет”, "Пйотр Барон Квінтет” та іншими. Це саме той – справжній - джаз, який викликає лавини емоцій, думок та несподівані метаморфози свідомості... “THE SOUND OFFICE VOCAL QUARTET” Олександра Осєцка (вокал), Група створилася 1996 року під егідою Вроцлавської Музичної Академії. Стержень гурту – чотири вокалісти, колишні студентки Академії: Олександра Осєцка, Ольга Олех, Катажина Міровска та Анна Рейда. Їхня програма, включаючи класичний джаз та власні твори, має також композиції Глена Міллера, Каунта Бессі, Дюка Елінгтона, Наталі Коул, варіює від стандартів свінгу – до модерних Паркера та Колтрейна. Група виступала не тільки в Польщі, але й в Німеччині, Греції, Чехії, Словаччині, Швеції та Голландії. Квартет завжди отримував найвищу оцінку та схвальні відгуки, виступаючи на багатьох джаз-фестивалях, таких як: “ZIola Tarka” (1999), “Jazz Juniors” (1999), “Era Jazzu” (2000), “Harlem Jazz Festival”, “Pomeranian Jazz Autumn and International Vocal Jazz Festival” тощо. “The Sound Office” справедливо вважається одним із найкращих джазових гуртів Польщі. Звісно, такій популярності сприяв і досвід самого Алєксандра Мазура, який зі своєю групою об’їздив усю Європу, а також грав у командах США, Канади, Латинської Америки. Наприкінці 70-их він очолював найпопулярнішу польську вокальну формацію "VOX”, співпрацював із Polish Radio Orchestra (Познань) та “G. Brom's Big-Band” (Греція). Грав також із такими видатними польськими музикантами, як: Maria Koterbska, Boleslaw Gromnicki, Violetta Villas, Kalina Jedrusik, Andrzej Rosiewicz Krzysztof Krawczyk. Джаз квінтету – це суміш краси та жіночої грації, гармонійного багатоголосся та дивовижного відчуття мелодики, це шарм джазу разом із шармом чотирьох експресивних жінок. |
|
|
| ФОТО-ГАЛЕРЕЯ
ПОДІЇ • День ІІ (“Dzyga Jazz Quintet” та “The Sound Office”) Медитація + Шарм = ... Частина І. Медитація. Пороху у “Пороховій Вежі” не бракує, як і глядачів на відкритті Третього Українсько-Польського джазового фестивалю “Jazz Bez...” – 2003 (Львів – Przemysl), яке відбулося саме (і знову) у “Порохівці” четвертого грудня додаткового місяця осені. І це було, власне, офіційне відкриття, на відміну від попереднього, в “Ляльці”, яке, щоправда, абсолютно нічим не поступається офіційному. Хіба що атмосферою самої “Порохівки”, значно більшою сценою, її декораціями та двома сплячими, лінивими, грізними левами на вході. Вже третій рік поспіль ті леви мирно собі посопують під вишуканий джа-а-а-аз... Отож, урочисте відкриття відбулося, зі сцени Юрко Назарук подякував усім тим, хто і цього року завітав на фестиваль, та зазначив: “Торік ми, організатори, обіцяли, що Третій фестиваль відбудеться, а ви, глядачі, в свою чергу обіцяли, що знову прийдете, отож, ми разом із вами здійснили свої обіцянки. Добре, що відбувся Третій фестиваль, значить, буде і четвертий, і п’ятий... ” Пйотр Козакєвіч приєднався до слів Назарука і побажав прекрасного джазу на усі п’ять днів ДжазБезу. Організатори не стали довго затримувати увагу та терпіння публіки, адже й так, початок затягнувся на годину: ріка людей все пливла і пливла поміж левами і годі було собі уявити, як всі помістяться у “Порохівці”... А там... Саме цей гурт, як своєрідна візитівка фестивалю та його “дітище”, розпочав концертну програму того вечора та “ДжазБезу” загалом. Цього разу квінтет представив нам цілком нову, “свіжу” програму, яка вміщує не лише класичні твори, а й композиції чи не кожного учасника гурту: Володимира Кіта (труба), Андрія Надольського (ударні), Марка Токара (контрабас), Валерія Половини (фортепіано) та Валентина Учаніна (саксофон). Останній розкуто жартував біля мікрофону під час виступу і не оминав нагоди озвучити таланти учасників, наприклад, витончений смак Валерія Половини, який особливо дається взнаки у його творах та манері гри. Квінтет, направду, “нагрузив” публіку, як сказав сам Учанін, бо програма була складною та надто інтелектуально напруженою. На сцені просто перед тобою відкривалися оті “Ворота Віри” і ще Медитації. Ворота непізнаного і незбагненного, Ворота Часу та передчасся, надії та туги, думки та переддумки... Туди затягувало тебе, наче до виру, крутило тобою і розпікало кожнісінькою нотою, - це все радше скидалося на кабалістичний ритуал прадавніх прапредків, які, ще не вміючи розмовляти, вже наспівували собі мелодії і, хтозна, чи не були вони джазовими... Як на мене, то джаз квінтету внадмір маніпуляційний і навіть часом витончено-депресивний та психоделічний, водночас чутливо-ліричний та дотепний. Джаз на межі катарсису, можливо. Для когось, далебі, на межі трансу чи сну. Не кожна публіка й поготів ладна його сприйняти та оцінити, як належить... Але це не про тих, які кохаються в джазі та чекають на “Jazz Bez...” як на “бабине” літо посеред зими. Тож, оплески трохи втомленої серйозними медитаціями аудиторії не вщухали і музиканти грали на біс... Частина ІІ. Шарм. Кардинально інший настрій з’явився за столиками, коли на сцені заспівали дівчата польського гурту “The Sound Office”: Олександра Осєцка, Ольга Олех, Катажина Міровска, Анна Рейда (вокал). На сцені їм акомпонували Куба Олейник (бас) та Алєксандр Мазур (арт-менеджер, піаніст, композитор). Не можу не зауважити, що дівчата, як то і годиться, марафетилися в готелі довго, що ледве не запізнилися на свій виступ. Але що поробиш – така вже наша натура... Натомість у гримерці ми із Володимиром Зайковським мали чудову нагоду поспілкуватися із їхній арт-менеджером Алєксандром Мазуром (до речі, українською!) Людиною, насправді, титанічної праці та знань, щирою, комунікабельною, із чудовим почуттям гумору та... джазу. Алєксандр Мазур: “Наш гурт – із Вроцлава, де сім років тому ми почали робити свої перші спроби. Сам я – викладач в Академії музичній, де викладаю джазову імпровізацію. Звісно, що із 60-ти студенток дві-три трапляються талановиті і хочуть вчитися джазу. Тож, знайшов я тих дівчат, на початку я їм дав вивчити пару американських мелодій. І, знаєте, чимось вони мене взяли. Я почав для них писати. Для того, щоб створити групу, потрібен розум, концепція, яку саме музику хочеш робити, ту музику треба написати або скомпонувати, переробити на чотири голоси. То я собі подумав так: будемо співати англійською популярні джазові стандарти, а польською – написані мною імпровізації. За три роки ми стали дуже популярними, після виходу нашої першої платівки в критиці заговорили, що ми – найкраща вокальна формація Польщі. Плани? Ми хочемо співати дуже гарно, чудову і тяжку музику, зокрема чистий джаз. Але як співати чистий джаз, то помреш з голоду. У наших планах співати джаз, але з голоду не померти. В Україні я особисто не вперше, колись тут грав із групою на кларнеті у вашому готелі “Львів” та філармонії. Маю тут також рідних у Чернівцях, то до них приїжджаю. Тут я зараз дуже щасливий, бо можу по-українськи поговорити, заспівати, тут моя земля. Банальне питання про джаз? Немає банальних питань! А що таке для мене джаз – скажу вам!!! Ціле моє життя я шукаю потрібних слів, ви мені вибачте, що, може, казатиму “окружними” шляхами. Знаєте, навіть Ісус Христос не відповідав прямо, а все якимись притчами та легендами... Джаз – то така музика, яка потребує неодмінно того, хто її віддає, і того, хто її відбирає. Там мусить бути також таке щось ненаписане, таємниче, неприсутнє, але таке, що твориться “наживо”. Але й цього є мало. Гадаю, не треба витлумачити хлопцю, чого він в очі дівчини дивиться – він просто хоче дивитися. Там є любов. Так само джаз, тільки він має повно різних важливих елементів: ритму, імпровізації... Можна так само сказати, що ми маємо імпровізацію в симфонічній музиці: Бах зміг зімпровізувати фугу... У джазі ж мусить бути той елемент свінгування (але то не стиль свінг), це ніби колисання. Люди то люблять і з того тішаться. Така є моя дефініція. Джаз – то музика, яка розвивається, вона є в процесі. Як і мистецтво. І хай там Ван Гог чи Гоген були бідними, але їхнє мистецтво було великим. А “Дзизі” на десять років я бажаю щастя, багато грошей, багатих спонсорів та добрих артистів”. Тож, Алєксандр налаштував публіку на тишу (надто вже вона пожвавилася із виходом на сцену чотирьох шармових краль), підкинув кілька жартів, розказав про свої українські корені, пообіцяв, що наступного разу вони співатимуть і українською – неодмінно, сів за рояль і почалося... Дарма, що деякі “динозаври” джазу шепотіли між собою, що то все – копія французьких та німецьких вокальних гуртів, тобто абсолютно нічого нового, - дарма!!! Публіка гуділа в екстазі, дівчата докидали жаринок-бісиків з очей, та пританцьовували під музику, джазово усміхалися та імпровізували. Щоправда, імпровіз міг бути лише в соло (на басу та клавішах), адже спів у чотири голоси потребує насамперед виспіваності та синхрону. Тож, таку джазову екзотику вітали неймовірно. Сильна половина аудиторії розділилася, наче за якоюсь таємною чоловічою угодою, на чотири частини, кожна з яких найгучніше плескала своїй “улюблениці”. Часом це навіть нагадувало конкурс краси... краси співу. Гурт нізащо не відпускали зі сцени, тричі викликали на біс, а після виступу дівчата довго не могли потрапити до своєї гримерки: то автографи, то хлопці з кавою, то інтерв’ю, самі розумієте... Нам теж вдалося вихопити трьох на кілька хвилин до камери... Майже в один голос: “Чудова публіка, дуже нам сподобалася! Джаз? Це складне питання... Це вираження певних емоцій в імпровізаціях та інтерпретаціях. Це просто самореалізація себе, того, що маємо всередині. Форма експресії. Що найскладнішого? Спільна робота, певно. Бо ми маємо звучати, як єдиний організм, як одна особа... Це складно. Також вираження, співзвучність інтонації. Ще – віднайдення єдиного ключа для групи, так, ніби співає один голос... Що собі бажаємо на майбутнє? Більше концертів в Україні!” Єдине, з чого стало прикро: на питання українською Ольга почала відповідати англійською... Хоча, гадаю, Алєксандр навчить дівчат української до наступного “ДжазБезу”. Частина ІІІ (остання). Коктейль. Отож, по одинадцятій дійство завершилося. Сил грати та слухати (значить, думати, плескати тощо) не лишилося навіть на джем-сейшн. Зрештою, навіщо змішувати емоції? П’янкий коктейль цього вечора (медитація + шарм) добряче “вставив” присутніх, гадаю, на ранок джазфани мали неабияке джазове похмілля, рецепт від якого тільки один - “Jazz Bez...” наступного вечора, як завжди, у “Порохівці”. Тож, до зустрічі! Марія ТИТАРЕНКO |